Залишу, напевно, минуле без жалю,
крок собі на зустріч я зроблю.
Спитаю у тиші: «Як бути? Що далі?
Де той, що люблю?»
На межі надії, я чекати буду,
сновидіння оживуть.

Приспів:
Зупиню мить мінливу,
серцю дам сліз гарячих
і туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію,
сум як попіл розвію
і собі я зізнаюсь, що люблю.

Видіння розтане, як потяг в туманах,
мить на деньці серця збережу.
Спитаю у тиші: «Кохання – омана?
Чом за ним тужу?»
І крізь сон неначе, знову я побачу все, що сталось наяву.

Приспів.

Зупиню мить мінливу,
серцю дам сліз гарячих
і туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію,
сум як попіл розвію
все зроблю щоб ти бачив, що люблю...